В Україні багатьом здається, що рано чи пізно в Москві мають схаменутися. Мають зрозуміти, який ящик Пандори відкрили, коли почали війну на Донбасі. Мають побачити, до яких страшних жертв це призводить. І виникне питання про сенс того, що відбувається – ну утримують контрольовані з Кремля бандити кілька районів Донецької та Луганської областей, а далі що?
Ця надія на протверезіння посилюється щоразу, коли відбувається щось дійсно драматичне, коли гине відразу багато невинних людей – хоча, якщо задуматися, а чим щоденні поодинокі жертви відрізняються від масової загибелі? Але так влаштована людська психологія: ми звикли завмирати перед масштабом і вже перестали розуміти: те, що щодня відбувається на Донбасі – нескінченна трагедія. Тим не менш, коли загинув "Боїнг", багатьом здавалося, що після цього кошмару війна повинна бути зупинена. І коли загинули люди в автобусі у Волновасі – теж.
Але в агресора абсолютно інша логіка. Для нього жертви серед мирного населення – просто ексцеси війни, в якій воїнство Володимира Путіна має перемогти. Про кількість жертв, про масові вбивства в Кремлі ніхто не замислюється. Або замислюється як про пропагандистський козир. Російська пропаганда досі продовжує стверджувати, що малайзійський "Боїнг" був збитий українським винищувачем, публікує фотографії з "дірками від куль", обурюється "брехливим Заходом" – і трагедія десятків людей перетворюється на чергову перемогу над здоровим глуздом.
Із Волновахою теж буде так. Російська сторона буде стверджувати, що автобус знищили самі українці, щоб скомпрометувати "доблесних ополченців", що захищають свою землю від "українського агресора". Російський телеглядач – поки у нього ще є час на українські новини, скоро і цього не буде – повірить в чергову брехню. Ніхто в Кремлі не буде оплакувати загиблих і замислюватися про закінчення війни, навпаки – кожна така ситуація не залишає Путіну і його орді на Донбасі ніяких інших можливостей, крім продовження ескалації.
Що ж стосується Заходу, то він уже звик до української війни – як колись звик до югославської. Югославська війна не завершилася після Сребрениці. Українська не завершиться після Волновахи. Такі трагедії тільки переконують західних політиків і дипломатів у необхідності постійного пошуку політичного вирішення конфлікту, але ніколи не приводять до рішучого перелому.
