Колишня улюбленця MAGA різко критикує Дональда Трампа через файли Епштейна

Колишня конгресвумен штату Джорджія Марджорі Тейлор Грін (Marjorie Taylor Greene) публічно розкритикувала президента Дональда Трампа на X після отримання передвиборчого електронного листа із запитанням, чи зробив він щось не так.

• Грін звинуватила президента Трампа в тому, що він не повністю оприлюднив файли Епштейна та порушив ключові передвиборчі обіцянки. «Так, насправді ви зробили щось не так, президенте Трампе, давайте спочатку почнемо з ваших порушених передвиборчих обіцянок», – почала Грін. «Ви захистили своїх друзів-педофілів-ґвалтівників, а не жінок, яких зґвалтували, коли вони були ще дівчатками-підлітками, і ви ДОСІ ВІДМОВЛЯЄТЕСЯ оприлюднити файли Епштейна».
• Вона рішуче засудила його адміністрацію через війну в Ірані, посилаючись на втрати США, військові витрати та дії зовнішньої політики.
• Грін звинуватила іноземні конфлікти у підвищенні цін на паливо та інфляції, стверджуючи, що президент Трамп не зміг вирішити кризу вартості життя.
• Описуючи президента Трампа як частину «глибинної держави», Грін заявила, що її найбільшою помилкою було те, що вона взагалі його підтримала.

Мигдаль у Буджаку росте краще, ніж в Іспанії: селекціонер Володимир Балабан розкрив секрети прибуткового бізнесу

Глобальне потепління стрімко змінює аграрну карту світу, і Україна не є винятком. Південь Одеської області дедалі виразніше переходить у зону сухого субтропічного клімату.

Традиційне вирощування зернових культур у цьому регіоні стає дедалі ризикованішим та менш рентабельним через регулярні посухи. У пошуках високомаржинальних альтернатив українські аграрії звернули увагу на горіхоплідні культури. І, як виявилося, клімат та ґрунти Бессарабії ідеально підходять для промислового вирощування мигдалю. Аграрій, селекціонер та керівник розплідника мигдалю з Придунав'я Володимир Балабан займається розведенням цієї культури вже багато років. Про переваги вирощування та сорти власної селекції він розповів журналістам. 

Одному з садів Володимира, який зростає біля Ізмаїлу у селі Матроска на трьох гектарах, вже дев’ять років. Мигдаль в ньому був висаджений по схемі чотири на шість без зрошення. А в цьому році, через брак робітників, ні грунт, ні міжряддя не дискувалися та навіть не обприскувалися, але отриманим врожаєм аграрій задоволений.

Аграрій, селекціонер та керівник розплідника мигдалю з Придунав'я Володимир Балабан

В цьому саду зростають старі та перевірені українські та молдавські сорти мигдалю, такі як «Первісток Храмова», «Ріхтер», «Метеор», «Вікторія».

Запорізькі схеми Веміра Давітяна: хто допомагає бізнесмену?

 

У Запоріжжі Веміра Давітяна називають неформальним куратором регіону. Його ім’я з’являється поруч із гуманітарними вантажами, політиками, великим бізнесом і дніпровським Олександром Петровським, відомим як «Нарік».

Сам Давітян називає себе звичайним бізнесменом і заперечує, що курував питання Запорізької області від влади. Але сукупність публічних фактів малює значно складнішу конструкцію — мережу, в якій бізнес, політика та вплив переплітаються настільки тісно, що окремі щупальця вже виходять далеко за межі Запоріжжя.

Історія публічного впливу Давітяна в Запоріжжі набула особливого розмаху у 2021 році. Тоді він фігурував як віцепрезидент БФ «Солідарність», пов’язаного з Олександром Петровським.

Паралельно журналісти фіксували його контакти з Давидом Арахамією та візити до Офісу президента. ЗМІ називался Давітяна правою рукою Арахамії та куратором регіону. Сам Арахамія це заперечував, визнаючи багаторічну дружбу сім’ями.

Але саме тут починається історія «спрута». З одного боку — непублічний бізнесмен, який стверджує, що займається виключно власними справами. З іншого — авто Давітяна біля Офісу президента, його зустрічі з Арахамією та статус у структурі фонду Петровського.

На Рівненщині арештували 16 автомобілів псевдоволонтерів

Чергову схему заробітку на потребах військових правоохоронці викрили на Рівненщині. За версією слідства, у Дубровиці місцевий житель разом із близькими налагодив ввезення автомобілів в Україну під виглядом гуманітарної допомоги для Сил оборони, а частину машин згодом продавали.

У матеріалах справи фігурує благодійний фонд, зареєстрований у Дубровиці в листопаді 2023 року.

Слідство вважає, що автомобілі завозили в Україну як гуманітарну допомогу без сплати обов’язкових митних платежів. За документами машини мали призначатися для військовослужбовців Сил оборони.

Втім, частину автомобілів, за даними правоохоронців, готували до продажу. Оголошення розміщували в інтернеті — зокрема у Facebook у тематичних групах «авто для ЗСУ», а також на сайті RST.

Три автомобілі правоохоронці купили самі

Щоб задокументувати ймовірну схему, правоохоронці провели спеціальний слідчий експеримент, під час якого купили три автомобілі.

Російський проєкт «Бессарабія»: як Кремль продовжує дестабілізувати Буджак

Російський проєкт «Бессарабія» — це складова гібридної війни Росії проти України, спрямована на дестабілізацію Буджака, підрив територіальної цілісності України, розпалювання міжнаціональної ворожнечі та витіснення української складової з історичної пам’яті про цей край.

Російський проєкт «Бессарабія» — це складова гібридної війни Росії проти України, спрямована на дестабілізацію Буджака, підрив територіальної цілісності України, розпалювання міжнаціональної ворожнечі та витіснення української складової з історичної пам’яті про цей край.

Йдеться не лише про конкретну сепаратистську ініціативу, яка активно просувається в регіоні російськими спецслужбами з моменту як Путін став президентом РФ у 2000 році. Значно ширше — це інформаційно-політичний проєкт, у межах якого Кремль намагається представити південь Одеської області як нібито окремий, «спірний» і відірваний від України регіон, використовуючи його складну історію, багатонаціональний склад населення та специфічну регіональну ідентичність.

Мета такої політики — створити враження, що Буджак є не невід’ємною частиною України, а територією з особливими політичними претензіями, яку можна відокремити від держави, дестабілізувати або зрештою представити як об’єкт російського «визволення».

Заборонений Улас Самчук

Служба зовнішньої розвідки України продовжує дослідження розсекречених архівів про інформаційні операції КДБ проти діячів України

Під час президенства Віктора Януковича твори Уласа Самчука за рішенням тогочасного міністра освіти Дмитра Табачника виключили з обов’язкової шкільної програми, а у 2021 році за позовом Андрія Портнова Окружний адміністративний суд Києва заборонив проводити офіційні пам’ятні заходи на честь У. Самчука та низки інших українських діячів. 

Нині, у роковини від дня смерті цього одного з найвизначніших українських письменників XX століття (помер 9 липня 1987 року), є нагода на підставі розсекречених документів з архівних фондів Служби зовнішньої розвідки України дізнатися про те, що витоки таких дій антиукраїнських сил криються ще в рішеннях кдб срср і минулих вказівках із москви. Тоді здійснювалася спецоперація з перешкоджання висуненню письменника на Нобелівську премію.

У липні 1980 року із центрального апарату кдб срср до Києва з інтервалом у два дні надійшли дві шифртелеграми, які змусили зосередити всі сили і можливості на виконання поставлених москвою завдань. Перша ШТ була підготовлена резидентом кдб в Оттаві. У ній повідомлялося таке:

«Націоналістичні кола мельниківського спрямування, а також редакція антирадянського емігрантського журналу «Современник» (виходить у Торонто російською мовою з 1960 року) розпочали кампанію з висування члена редколегії «Современника» Уласа Самчука на здоб«уття Нобелівської премії в галузі літератури за 1980 рік. Підтримати цю пропозицію збираються культурна рада при СКВУ [Світовий конгрес вільних українців], об'єднання українських письменників «Слово» і «пен-клуби» країн мешкання української еміграції.

«Творчість» Самчука, автора антирадянських трилогій «Волинь» і «Ост», характеризується націоналістами як така, що не поступається «творам Солженіцина, коли йдеться про тематику і епічність зображення подій та людей, які перебувають під російським імперіалізмом і комуністичним режимом»
(ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 10365. – Арк. 122–123).

Феномен Трампа: чому половина Америки повірила брехуну?

Багато людей продовжують ставити те саме питання: як Дональд Трамп прийшов до влади? Чому така масова підтримка дісталася людині, яку широко вважають неосвіченою, безвідповідальною та нарцисично самовдоволено одержимою собою? Чому інтелект, компетентність та досвід раптом стали такими незначними в політиці — і що це говорить про саму демократію? 

 • Популізм завжди продає прості відповіді. Де експерти говорять про складність, ризики та нюанси, популісти кричать гасла. «Побудуй стіну.» «Поверни велич.» Гасло завжди коротше за аналіз — і тому ефективніше для мас, які втомилися думати, або ті, хто й спочатку не хотів думати глибоко. 

 

 • Емоція перемагає аргумент. Трамп, як і кожен демагог, говорив не до розуму, а до емоцій. Його риторика будувалася на гніві, образі та страху. Він створював ворогів, обіцяв помсту та уникав складних пояснень. Як і багато популістів до нього, він менше покладався на програми та більше — на обурення й емоційно заряджені наративи. 

 

 • Простота стає мовою «простих людей». Інтелектуали майже завжди програють у масовій політиці. Складна мова дратує людей. Багато хто відчуває дискомфорт, коли чогось не розуміє, але замість визнання цього звинувачують мовця. Людина, яка говорить простіше, сприймається як «одна з нас». 

 

 • Впевненість плутають із компетентністю. Людська природа не змінилася. Люди досі плутають рішучість із мудрістю, а впевненість — із знаннями. Трамп став ідеальним прикладом ефекту Даннінга-Крюгера: людина з обмеженим розумінням, яка видає себе за генія. Проте саме ця сліпа самовпевненість сприймається багатьма виборцями як сила. 

 

 • Популісти оточують себе слабшими людьми. Демагоги та лідери з авторитарним мисленням бояться інтелектуальних незалежних мислителів. Тому вони часто оточують себе лояльними, але менш компетентними фігурами. Перша адміністрація Трампа частково стримувалася інституційною інерцією та традиційними республіканцями. Пізніше багато критиків стверджували, що він дедалі більше віддавав перевагу лоялістам, теоретикам змов та ідеологічним фанатикам перед досвідченими професіоналами.

 

 • Історія повторюється знову й знову. Суспільство, яке шукає легкі відповіді, неодноразово відчиняє двері демагогам. Замість того, щоб прийняти складну реальність демократії — компроміс, інститути, відповідальність — люди обирають ілюзію простоти. Вони хочуть «сильного лідера», який нібито «знає, як» і нарешті «скаже правду», навіть якщо ця правда переважно вигадка.

 

 • Знання саме по собі стає недоліком. Один із парадоксів сучасної політики полягає в тому, що інтелект часто здається слабкістю. Розважливість породжує сумніви, а сумніви дратують людей. Той, хто аналізує, здається невпевненим. Той, хто обіцяє певність, звучить переконливо. Для багатьох виборців зовнішність важливіша за реальність. 

 

 Урок простий і жорстокий: демократія без розважливих виборців — лише оболонка. Доки значні частини суспільства продовжуватимуть вірити в легкі відповіді на складні проблеми, феномен Трампа — або щось дуже подібне до нього — повертатиметься в різних країнах і під різними обличчями. 

 І щоразу він приходить із тією ж обіцянкою: «Тільки я можу це виправити.» Саме тому демократія вимагає більшого, ніж просто голосування. Вона вимагає думати. Без цього будь-хто з гаслом може стати твоїм господарем.

Джерело

Інфопідготовка до розколу: на Одещині просувають «Бессарабську народну республіку»

Рашистський проєкт Бессарабія як прояв гібридної війни фашистської росії проти України

На Півдні Одещини відкрито діють три сепаратистські сайти які готують грунт для створення "Бісорабської народної республіки" (БНР), пише Ізмаїл-онлайн.

Історія 

Російське слово "Бессарабия" офіційно вперше з'явилося в назві "Бессарабской области" в 1813 році. Ця область виникла в результаті окупації Російською імперією частини Молдавського князівства між Прутом і Дністром.

До російської окупації назва "Бессарабия" місцевим населенням як географічний топонім для означення цього краю не вживалася. Це слово імперія принесла на штиках і нав'язала його окупованим нею територіям. Також цю назву нав'язував СРСР з 1920-х до 1940 року, вже як історико-пропагандистський термін.
Упродовж XIX століття ця назва справді стала вживаною, але виключно як російська колоніальна назва, а не як автохтонна самоназва населення.